Історичний екскурс. У 1934 році у Полтаві розпочалось будівництво комплексу підприємств прядильно-трикотажного комбінату (ПТК), розрахованого на 5500 робітників. У цьому ж році фабрика видала першу продукцію.
У 1941 році фабрику було евакуйовано в Семипалатинськ (КазРСР), а будівлі було повністю зруйновано німецькими окупантами.Після визволення Полтави у 1943 році одразу почалось відновлення корпусів комбінату, а вже наступного року фабрика відновила виробництво. З часом ПТК було перейменовано на бавовоно-прядильну фабрику. Станом на початок 1989 року вона була одним з найбільших підприємств УРСР, чисельність робітників якої становила більше 3000 осіб. На балансі ПБПФ знаходились дві їдальні на 500 місць кожна, магазин-кулінарія, два здоровпункти з кабінетом лікувальної фізкультури, сауною та водолікарнею, 17 кімнат відпочинку, футбольний та волейбольний майданчики, санаторій-профілакторій, 4 дитячих садочки на 780 місць, дві бази відпочинку (с. Сокілки та м. Генічеськ), піонерський табір «Супутник» (с. Михайлівка Диканського району), 4 гуртожитки для несімейних та 1 гуртожиток для молодих сімей. У 1989 році було прийнято постанову про технічне переоснащення підприємств легкої промисловості (у т.ч. й ПБПФ), але розвал СРСР не дав цим планам здійснитись.
Після 1991 року ПБПФ тривалий час лишалась потужним бавовноперероблювальним підприємством України. У 1992 році її було перейменовано у ПАТ «Демітекс» з іноземними інвестиціями (британська фінансова компанія IHF Co LTD).
Згідно даних Opendatabot (https://opendatabot.ua/c/14299824) ПАТ «Демітекс» станом на лютий 2021 року знаходиться у стані припинення, має податковий борг та пов'язані з ним 378 рішень у судовому реєстрі.
Територія площею більше 25 га, яку займала фабрика, та залишки будівель більшою частиною є закинутими. Лише деякі з них знаходяться в оренді, а на одному з димарів розміщені антени та апаратура мобільного оператору.
Найбезпечніший спосіб потрапити на територію фабрики з боку вулиці Героїв-пожежних через відкриті ворота АТП-15362, як власне ми і вчинили цього разу. Маю зазначити, що я був єдиним, хто ще досі не бував на території фабрики. Ми пройшлись півничною частиною території. Жоден з людей, які нам зустрілись тут, не звертав на нас особливої уваги. Можливо тому, що вели ми себе аж занадто впевнено =) У першій частині – кілька фото з різних локацій, які ми переважно оглядали зовні, крім однієї, де зокрема познаходили багато артефактів середини 00-х. У другій частині буде багато фото з величезної будівлі – кажуть, що то була котельня, проте ми знайшли там безліч залишків силового електрообладнання, а також ряд інших приміщень.
Читати ще:
Демітекс / ПБПФ / ПТК, частина 2
Полтавская хлопкопрядильная фабрика им. 50-летия Октября
Полтавская хлопкопрядильная фабрика
Територія площею більше 25 га, яку займала фабрика, та залишки будівель більшою частиною є закинутими. Лише деякі з них знаходяться в оренді, а на одному з димарів розміщені антени та апаратура мобільного оператору.
Найбезпечніший спосіб потрапити на територію фабрики з боку вулиці Героїв-пожежних через відкриті ворота АТП-15362, як власне ми і вчинили цього разу. Маю зазначити, що я був єдиним, хто ще досі не бував на території фабрики. Ми пройшлись півничною частиною території. Жоден з людей, які нам зустрілись тут, не звертав на нас особливої уваги. Можливо тому, що вели ми себе аж занадто впевнено =) У першій частині – кілька фото з різних локацій, які ми переважно оглядали зовні, крім однієї, де зокрема познаходили багато артефактів середини 00-х. У другій частині буде багато фото з величезної будівлі – кажуть, що то була котельня, проте ми знайшли там безліч залишків силового електрообладнання, а також ряд інших приміщень.
Читати ще:
Демітекс / ПБПФ / ПТК, частина 2
Полтавская хлопкопрядильная фабрика им. 50-летия Октября
Полтавская хлопкопрядильная фабрика
01.
02.
03.
04.
05.
06.
07.
08.
09.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
20.
21.
22.
23.
24.
25.
26.
27.
28.
29.
30.
31.
32.
33.
34.
35.
На завершення 1-ї частини додам трохи спогадів полтавців про ПБПФ. Джерело - Стара Полтава у ФБ. Орфографію авторів збережено.
Ольга Яценко
Для тих, хто дуже жалкує за розвалом ПТК, я скажу, що робота в цьому цеху була пеклом. Взимку жарко, а влітку просто жах, страшний шум, весь час на ногах, і не просто на ногах, але іще й стоячи на одній нозі, другою треба натискати якусь педальку одночасно руками міняти бобіну, готову бобіну кидати в возика, якого пхаєш животом до наступної бобіни. І так бігаєш всю зміну по тим рядам. Моя мама не змогла рік допрацювати до тієї пільгової пенсії в 50 років - варікоз, артроз. Мабуть не було їй і 60 років, коли уже ходила з палочкою, а тоді і з двома.
Yulya Borodina
Мои родители после войны начинали свою трудовую деятельность на этой фабрике. С каждым годом для своих сотрудников все больше становилось, как сейчас говорят, социальной защиты - общежития, профилакторий, пионерлагерь, поликлиника своя, Дом культуры, детские садики, базы отдыха на Днепре и Азовском море. Обидно, что такое предприятие не смогло устоять, столько потеряно рабочих мест.
Стабильность - это когда пришёл на работу в 1948 году, и с этого же предприятия ПТК ушёл на пенсию в 1990 году. Так было у моих родителей. И в садик я ходила фабричный, и в пионерлагерь "Спутник" до 10 класса каждый год ездила, и в ДК ПТК посещала бесплатно многие кружки, и родители квартиру получили (фабрика строила для своих рабочих многоквартирные дома), а когда подросла, то путёвки давали на отдых на турбазе тоже своей. А профилакторий, где можно было и жить месяц и кормили "диетпитанием" до отвала стоил копейки. Сейчас таких условий ни одно предприятие своим рабочим не предоставляет, хоть работай там 24 часа без выходных. Поэтому и вспоминаю хлопкопрядильную фабрику, как уже ИСТОРИЮ с грустью, жаль что от неё не осталось ничего.....
Роман Сухотин
Моя мама працювала на ПТК з 1972 по 1996 - КОНЦТАБІР, в 3 зміни, суботая як не чорна, так 13, "заробтки" теж не високі, щоб отримати житло - працюй на будівництві 1-2 роки. Фабрика будувала лише малосімейки, а на Леваді будувало місто, і відпрацювати за 3-х кімнатну там було обов'язково.
Лариса Скрипник
У нас была база отдыха "Сокилка" от хлопкопрядильной фабрики и несколько домиков для рабочих ПТК, мои родители там работали около 20 лет.
Валера Фрейд
Профилакторий классный был. В 1982 я две недели был. Как в санатории. Небольшая трамва спины. Массаж, процедуры, питание. И обслуживание отличное. Была врач Леонова или Леонтьева, не помню.
Ольга Яценко
Для тих, хто дуже жалкує за розвалом ПТК, я скажу, що робота в цьому цеху була пеклом. Взимку жарко, а влітку просто жах, страшний шум, весь час на ногах, і не просто на ногах, але іще й стоячи на одній нозі, другою треба натискати якусь педальку одночасно руками міняти бобіну, готову бобіну кидати в возика, якого пхаєш животом до наступної бобіни. І так бігаєш всю зміну по тим рядам. Моя мама не змогла рік допрацювати до тієї пільгової пенсії в 50 років - варікоз, артроз. Мабуть не було їй і 60 років, коли уже ходила з палочкою, а тоді і з двома.
Yulya Borodina
Мои родители после войны начинали свою трудовую деятельность на этой фабрике. С каждым годом для своих сотрудников все больше становилось, как сейчас говорят, социальной защиты - общежития, профилакторий, пионерлагерь, поликлиника своя, Дом культуры, детские садики, базы отдыха на Днепре и Азовском море. Обидно, что такое предприятие не смогло устоять, столько потеряно рабочих мест.
Стабильность - это когда пришёл на работу в 1948 году, и с этого же предприятия ПТК ушёл на пенсию в 1990 году. Так было у моих родителей. И в садик я ходила фабричный, и в пионерлагерь "Спутник" до 10 класса каждый год ездила, и в ДК ПТК посещала бесплатно многие кружки, и родители квартиру получили (фабрика строила для своих рабочих многоквартирные дома), а когда подросла, то путёвки давали на отдых на турбазе тоже своей. А профилакторий, где можно было и жить месяц и кормили "диетпитанием" до отвала стоил копейки. Сейчас таких условий ни одно предприятие своим рабочим не предоставляет, хоть работай там 24 часа без выходных. Поэтому и вспоминаю хлопкопрядильную фабрику, как уже ИСТОРИЮ с грустью, жаль что от неё не осталось ничего.....
Роман Сухотин
Моя мама працювала на ПТК з 1972 по 1996 - КОНЦТАБІР, в 3 зміни, суботая як не чорна, так 13, "заробтки" теж не високі, щоб отримати житло - працюй на будівництві 1-2 роки. Фабрика будувала лише малосімейки, а на Леваді будувало місто, і відпрацювати за 3-х кімнатну там було обов'язково.
Лариса Скрипник
У нас была база отдыха "Сокилка" от хлопкопрядильной фабрики и несколько домиков для рабочих ПТК, мои родители там работали около 20 лет.
Валера Фрейд
Профилакторий классный был. В 1982 я две недели был. Как в санатории. Небольшая трамва спины. Массаж, процедуры, питание. И обслуживание отличное. Была врач Леонова или Леонтьева, не помню.
маладец!
ОтветитьУдалить