Дахи – це як друга площина міста. Така, що розташована переважно паралельно до основної, земної площини. Вона знаходиться, втім, ближче до сонця і неба, і вже хоча б завдяки цьому є цікавою та незвичною. В дитинстві напевне всі почували захват від заборонених батьками подорожей на дахи і горища, не залежно від того, чи це був дах звичайного гаража чи багатоповерхового будинку. Звідти завжди можна було побачити бодай трохи більше, ніж просто з подвір’я чи вулиці, і навіть більше ніж з вікон останнього поверху. До того ж рідко кимось відвідувані, дахи нагадували таємничі острови і являли собою необмежену площину для дитячих досліджень і знахідок.
Ще цікавішими в цьому плані були піддашшя і горища, на яких мешканці дому зберігали різноманітні речі, що вийшли з ужитку, але колись теоретично могли б знадобитися. Саме там зазвичай спадали на думку найцікавіші сценарії ігор, розказані історії здавалися набагато вірогіднішими і гостросюжетнішими, місто ж звідти виглядало значно просторішим і водночас – майже іграшковим. Саме через пікантне місце проживання таким бажаним і омріяним гостем був казковий герой Карлсон. Втім, і дорослішаючи, не втрачаємо інтересу до дахів, через це таким попитом користуються ресторанчики і кав’ярні, що там розташовані, а мати в себе на даху оглядовий майданчик чи невеличкий садочок з вазонів вважається майже розкішшю. Закохані мрійники будь-якого віку час від часу вилазять на дахи з гітарами, пензлями і мольбертами, фотоапаратами чи просто з хорошою компанією і пляшкою вина.
Мені дуже подобається бачити з даху місто – бо тоді гостро відчувається наскільки твоїм є цей заставлений маленькими і більшими будиночками такий далекий і відкритий простір. А ще з даху густішим здається надвечір’я і ближчими – зірки, бо між ними і тобою не опиняється ліхтарне світло. Тому нечасті випадки, коли я піднімаюся на дах для мене завжди як маленькі далекі подорожі в новий незнаний світ, хоча й дахи – це всього на всього друга, а може – одна з безлічі площин міста.
Читати ще: Ті, хто торкається неба рукою...
Ще цікавішими в цьому плані були піддашшя і горища, на яких мешканці дому зберігали різноманітні речі, що вийшли з ужитку, але колись теоретично могли б знадобитися. Саме там зазвичай спадали на думку найцікавіші сценарії ігор, розказані історії здавалися набагато вірогіднішими і гостросюжетнішими, місто ж звідти виглядало значно просторішим і водночас – майже іграшковим. Саме через пікантне місце проживання таким бажаним і омріяним гостем був казковий герой Карлсон. Втім, і дорослішаючи, не втрачаємо інтересу до дахів, через це таким попитом користуються ресторанчики і кав’ярні, що там розташовані, а мати в себе на даху оглядовий майданчик чи невеличкий садочок з вазонів вважається майже розкішшю. Закохані мрійники будь-якого віку час від часу вилазять на дахи з гітарами, пензлями і мольбертами, фотоапаратами чи просто з хорошою компанією і пляшкою вина.
Мені дуже подобається бачити з даху місто – бо тоді гостро відчувається наскільки твоїм є цей заставлений маленькими і більшими будиночками такий далекий і відкритий простір. А ще з даху густішим здається надвечір’я і ближчими – зірки, бо між ними і тобою не опиняється ліхтарне світло. Тому нечасті випадки, коли я піднімаюся на дах для мене завжди як маленькі далекі подорожі в новий незнаний світ, хоча й дахи – це всього на всього друга, а може – одна з безлічі площин міста.
Читати ще: Ті, хто торкається неба рукою...
Комментариев нет:
Отправить комментарий