Ті, хто торкається неба рукою...

Інколи на дахах будинків можна побачити зграйки молодих людей. Хто вони? Чергові бешкетники чи загадкові романтики? Що шукають на запилених дахах? Що відчувають стоячи під небом? Я наважилась піднятись нагору, аби ближче пізнати цих шалено-вільних хлопчаків.

Виявилось, що руферство (від англійського слова "roof" - "дах") існує у нашому місті майже рік! За словами лідера полтавських дахівників Володимира, створення команди розпочалося навесні 2009 року. З того часу чисельність руферів Полтави постійно збільшується. Кожен з учасників з якихось особистих причин потрапив на дах. Дехто стояв у витоків цього руху, а хтось лише починає відкривати для себе це захоплення. Оскільки цей молодіжний рух активно набирає обертів, ми вирішили дізнатися про нього детальніше у самих руферів.

Наталка: Вов, а коли і чому саме прийшла ідея створити команду руферів?
Володимир: Спочатку, 5 років тому, у мене була робота, пов'язана з дахами, таким чином, я мав можливість побачити місто з висоти і саме тоді, приголомшений красою рідного міста, зробив перші фотографії на мобільний телефон, і закохався в це хоббі. Пізніше, минулого року, я натрапив "В Контакте" на фото мого знайомого, зроблені з дахів полтавських будівель. Поговоривши з ним на цю тему, зрозумів, що в нашому місті є багато романтичної молоді, котрій це цікаво. Вирішили створити групу "В Контакте", щоб мати можливість обмінюватись цікавою інформацією з цієї теми та знаходити однодумців.

Наталка: Скільки руферів налічується в команді?
Володимир: Взагалі, зареєстровано близько 350 учасників. З них активними руферами є принаймні 50.

Наталка: Наскільки це поширене хоббі?
Володимир: Взагали руферство як хоббі з'явилось у світі у середині 90-х років (принаймні так стверджують більшість першоджерел). На теренах бувшого Союзу найбільшим товариством руферів є пітерське (бльзко 74 тисяч зацікавлених). Аналогічні товариства є майже в усіх великих містах Росії. В Україні найбільша команда звичайно київська. Також ми товаришуємо з руферами Одеси, Донецьку, Луганська.

Наталка: Чому тебе цікавлять дахи?
Володимир: Взагалі, у людей є дуже багато різних хоббі: хтось ходить до лісу, хтось лізе у гори, хтось плаває морями... Руферство - це ніби вид особливий вид спорту. Воно займає велике місце в моєму житті, про що я ні разу не жалкував. Мабуть, дах - це єдине місце в межах Полтави, де можна відволіктися від буденного життя, повсякденних справ, хаосу і метушні, котрі залишаються долі. Дахи дають можливість побачити місто з іншого боку, нового ракурсу та з протилежним світосприйняттям.

Такою виявилася думка лідера, але як вважають інші учасники команди? Чим їх зацікавило руферство?

Наталка: Як довго ти в команді?
Іван: З самого початку!
Андрій: Майже рік.
Вадим: 6 місяців.
Роман: Майже рік.
Олександр: 4 місяці.
Максим: З минулої осені.

Наталка: Яким чином сюди потрапив?
Іван: Я був саме тим, хто виклав фотографії з даху "ВКонтакте", які потім побачив Володимир!
Андрій, Роман: Познайомився з руферами завдяки групі "В Контакте".
Вадим, Олександр: Мене запросив Володимир.

Наталка: Де побував вперше?
Володимир: У складі команди руферів - 31 травня 2009 року на дахах трьох будинків на Огнівці, зокрема й на 16-поверхівці!
Іван: На даху власного будинку.
Вадим: Вперше був на даху власної 9-поверхівки.
Олександр: Вперше побував на 17-поверхівці у Києві. А в Полтаві вперше - на 10-поверхівці на Подолі.
Максим: На даху свого одноповерхового будинку років у шість.

Наталка: Чи буває тобі страшно?
Іван: спочатку - так, але зараз вже ні, звик.
Володимир: Ні, ніколи. Навпаки, на даху мені завжди дуже комфортно.
Вадим: А мені було страшно. Спочатку не на жарт перелякався. Але потім звик.
Роман: Ні, взагалі не страшно.
Максим: Страшно буває всім, і я не виключення.

Наталка: Що тебе змушує підніматися на дах?
Володимир: Часто хочеться побути наодинці, піднятись над щоденною метушнею, посидіти на даху, помовчати, помріяти... І звичайно, зробити красиві фотознімки!
Іван: Дуже люблю висоту!
Андрій: Просто я тут комфортно себе відчуваю, мені тут подобається.
Вадим: Мене полонила Полтава своїми краєвидами.
Олександр: Можливісь не покидаючи міста, посидіти спокійно в тиші наодинці. А ще зробити гарні фото.
Максим: Природна допитливість та романтична натура.

Наталка: Чи обмежуєтесь ви лише дахами нашого міста?
Роман: Ні, ми у грудні минулого року їздили до Києва, у кожного були свої особисті справи, але крім того ми разом підкорили декілька київських "висоток".
Володимир: Саме у столиці ми поставили своєрідний свій рекорд висоти підняття - 24-й поверх! Збираємось якось поїхати і до інших сусідніх великих міст - Харкова, Дніпропетровську...

Наталка: Вас об'єднує лише руферство?
Володимир: Ні, завдяки захопленню дахами ми знайходимо нових друзів, постійно спілкуємось між собою, часто зутрічаємось, відпочиваємо разом...
Максим: Вважаю, що не тільки руферство! За час нашого знайомства ми здружилися і намагаємось проводити час разом не лише на дахах.

Наталка: Чи розумієте ви небезпеку цього захоплення?
Володимир: Звичайно, руферство - це дуже небезпечно. Падіння навіть з невеликої висоти може закінчитись фатально для людини. Не говорячи вже про будинки 9-ти і більше поверхів. Тому кожен, хто приєднується до нас, знайомиться з переліком правил безпечної поведінки, які має неухильно виконувати. Усі вони є на нашому офіційному сайті в Інтернеті. Наразі говорити про це знову змушує прикрий випадок, який стався тиждень тому у Петербурзі - відомий фотограф і руфер Ярослав Карабан не втримався на мокрому даху, впав і загинув.
Максим: На мою думку, якнайперша небезпека - це наша міліція, яка розцінює наші дії як хуліганство, по-друге - це проста втрата рівноваги та падіння з висоти.
Олександр: Ми ніколи нічого не псуємо в будинках чи на дахах, намагаємось не шуміти, не турбувати мешканців будинку, не залишати після себе сміття, ні в якому разі не вживаємо алкогольні напої чи наркотики. І дуже остерігаємось, щоб мешканці будинків або міліція не прийняли нас за якихось зловмисників, адже всі ми безпечні ти миролюбиві, справжні романтики!

Не всі люди розуміють руферство. Дехто глузує, інші просто вважають тебе не сповна розуму. Проте, спілкуючись з командою, впевнено можу сказати, що в наш час мало подібних романтиків, котрі б знаходили хвилинку, аби обміркувати пережите, зробити висновки, зрозуміти себе та врешті решт тепло поспілкуватися з однодумцями. Так, згодна, вони не схожі до інших, адже мають трішки більше душі та романтики в серці.

Хотілось би зламати стереотип руфера, як бешкетника. Адже полтавська команда руферів не завдає шкоди мешканцям будинків (котрі є фактичними власниками даху) та навіть пропагандує здоровий спосіб життя. В команді панує дисципліна та взаєморозуміння. Хочеться щиро подякувати нашим дахівникам за приємно проведений час та побажати ще багато нових відкриттів у різних куточках Полтави.


Інтерв'ю взяла Наталка Кузьменко
для сайту OneDay.pl.ua
02.07.2010