Історичний екскурс. Полтавський завод газорозрядних ламп (ГРЛ) почали будували на великій пустій території між Браїлками та залізницею у 1961 році, а розпочав він роботу у квітні 1963 року. Завод був зведений в 2 км від перехрестя вулиць Бірюзова (тоді Велико-Решетилівська), Ковпака та Гожулянської і став першим заводом нової промзони (пізніше тут же були зведені корпуси заводів Хіммаш у 1967 та Комплект у 1970).
За кілька років промзона отримала тролейбусне сполучення: лінія до вул. Гожулянської була проведена у березні 1964 – нею рухався тролейбус маршруту №3; лінія до кінцевої ГРЛ була подовжена у серпні 1966 – нею здійснювався рух маршрутами №3 і №4. Також вздовж вулиці Бірюзова хаотично «нашльопали» в одну лінію кілька багатоповерхівок (76, 80, 82, 84, 86, 88, 92, 96) + ПТУ №4, після чого розвиток мікрорайону зупинився без жодної надії на відновлення (про це гарно розписав Ігор Ізотов у своєму огляді «Мікрорайон ГРЛ. На шляху до гетто»)
ГРЛ був найбільшим в СРСР заводом з виробництва ртутних ламп, а саме люмінесцентних ламп, дугових ртутних ламп, дугових натрієвих ламп, а ще – єдиним в Україні підприємством, яке мало замкнутий цикл виробництва ламп загального та спеціального призначення, а також комплектуючих до них. Крім того тут працював Український науково-дослідний інститут джерел світла зі своїм виробництвом. У 80-х роках минулого століття на заводі працювало близько 6 тисяч полтавців, які обслуговували 40 автоматизованих виробничих ліній, продукція яких обчислювалася десятками мільйонів одиниць і експортувалася в 50 країн світу.
На ГРЛ працювали чотири основних цехи (1, 2, 3, 7) та кілька допоміжних. Основним був цех №1, на якому більше тисячі чоловік займались виробництвом люмінесцентних ламп.
На початку 90-х кількість працюючих на зводі ГРЛ зменшилась до 4000 осіб. У 1997 році Полтавський завод газорозрядних ламп був включений в перелік стратегічних підприємств України, що мають пріоритетне значення для економіки і безпеки держави. У 1998 році тут працювали 2400 робітників. А вже у 2012 році списочний склад працівників заводу становив лише 98 осіб.
Читати ще: Полтава, промзона | Комплект, Хіммаш, ГРЛ 2019
і ще: Завод ГРЛ 2013
і ще: Полтавский завод газоразрядных ламп во времена СССР
і дивитись: Полтава, завод ГРЛ ДЕМОНТАЖ | квітень 2019
ГРЛ був найбільшим в СРСР заводом з виробництва ртутних ламп, а саме люмінесцентних ламп, дугових ртутних ламп, дугових натрієвих ламп, а ще – єдиним в Україні підприємством, яке мало замкнутий цикл виробництва ламп загального та спеціального призначення, а також комплектуючих до них. Крім того тут працював Український науково-дослідний інститут джерел світла зі своїм виробництвом. У 80-х роках минулого століття на заводі працювало близько 6 тисяч полтавців, які обслуговували 40 автоматизованих виробничих ліній, продукція яких обчислювалася десятками мільйонів одиниць і експортувалася в 50 країн світу.
На ГРЛ працювали чотири основних цехи (1, 2, 3, 7) та кілька допоміжних. Основним був цех №1, на якому більше тисячі чоловік займались виробництвом люмінесцентних ламп.
На початку 90-х кількість працюючих на зводі ГРЛ зменшилась до 4000 осіб. У 1997 році Полтавський завод газорозрядних ламп був включений в перелік стратегічних підприємств України, що мають пріоритетне значення для економіки і безпеки держави. У 1998 році тут працювали 2400 робітників. А вже у 2012 році списочний склад працівників заводу становив лише 98 осіб.
Читати ще: Полтава, промзона | Комплект, Хіммаш, ГРЛ 2019
і ще: Завод ГРЛ 2013
і ще: Полтавский завод газоразрядных ламп во времена СССР
і дивитись: Полтава, завод ГРЛ ДЕМОНТАЖ | квітень 2019
У 2014 році завод ГРЛ було оголошено банкротом. Роком раніше все наявне майно заводу було оцінено в 90 млн грн (за тодішнім курсом НБУ це становило 11 млн долл США).
На сьогодні (2020) завод не працює вже кілька років. На території заводу в деяких будівлях бувших цехів та допоміжних приміщень розташувались окремі невеликі підприємства. Частина ж будівель досі стоять закинутими та занедбаними.
Коли ми проходили промзоною навесні минулого року, а також влітку цього року, то обидва рази відзначили пожвавлену активність у будівлях цехів №1 та №7: тут було багато робітників, які явно займались наведенням ладу у приміщеннях.
Попутно зазначу, що всі останні роки проникнути на територію заводу було не зовсім просто, оскільки багато де встановлені камери стеження, а також присутня охорона та службові собаки. Тому навесні ми лише оглянули зовні як тривають тут відновлювальні роботи.
У грудні навідались сюди знову. У цеху №7 так само багато робітників, навіть не дивлячись на те, що то був вихідний день! Проте цех №1 виглядав абсолютно порожнім. Ми деякий час ходили туди-сюди і врешті вирішили проникнути на територію й оглянути будівлю, в яку раніше доступ був неможливий. Далі кілька фото, а в кінці статті – відео.
Коли ми проходили промзоною навесні минулого року, а також влітку цього року, то обидва рази відзначили пожвавлену активність у будівлях цехів №1 та №7: тут було багато робітників, які явно займались наведенням ладу у приміщеннях.
Попутно зазначу, що всі останні роки проникнути на територію заводу було не зовсім просто, оскільки багато де встановлені камери стеження, а також присутня охорона та службові собаки. Тому навесні ми лише оглянули зовні як тривають тут відновлювальні роботи.
У грудні навідались сюди знову. У цеху №7 так само багато робітників, навіть не дивлячись на те, що то був вихідний день! Проте цех №1 виглядав абсолютно порожнім. Ми деякий час ходили туди-сюди і врешті вирішили проникнути на територію й оглянути будівлю, в яку раніше доступ був неможливий. Далі кілька фото, а в кінці статті – відео.
Комментариев нет:
Отправить комментарий