На околиці Полтави, між психлікарнею та селищем Івонченці, розташована стара занедбана і дуже мальовнича будівля, яку місцеві мешканці називають «прачка»...
Був тут раніше кілька разів, зокрема у квітні 2014-го: Прачка https://foff4ik.blogspot.com/2014/10/prachka-2014.html
Дістатись сюди можна різними способами. З боку Івонченців або ж з боку МБЗ (туди їздять міські маршрутки), або ж від пам'ятника шведам від росіян, що на повороті на Яківці – звідти йде грунтова дорога. Сам так цього разу йдемо сюди ми, хоч це і не найкраща дорога у таку погоду.
Про цю будівлю дуже багато говорили і писали в Інтернеті, але достовірної інформації, насправді, не так багато.
Зведений будинок у 1903 році – цей факт не викликає сумнівів, оскільки саме така дата викладена над входом. На знайдених за останні пару десятків років фото бачимо, що у 2003-му будівля ще була вкрита черепичним дахом, у 2009-му дах частково відсутній, а у 2013-му його немає зовсім. Сьогодні це пустка, від якої фактично лишились тільки стіни.
Підсумовуючи усі знайдені про будівлю факти, можна стверджувати, що від початку це була садиба, власником якої був поміщик, якому належали село Івонченці, Малобудищанський завод та угіддя Малобудищанського лісу. Так тривало до 1918 року. У 18-19 роках минулого століття тут розміщався штаб Петлюри, хоча цей факт здається дещо сумнівним. Згодом і аж до окупації Полтави німцями тут був один з корпусів психлікарні, а саме відділення для постійно проживаючих пацієнтів. У 1942 році тут був німецький військовий шпиталь. Залишаючи Полтаву у вересні 1943-го німці зруйнували майже всі будівлі на території лікарні. Після війни кілька років тривала повільна відбудова, і з 50-х років в будівлі розташовувалась пральня психіатричної лікарні.
Але з середини 80-х років будинок стає пусткою, лише у лівому крилі-прибудові лишається насосна станція, яка працює і по цей час.
Цікавою до речі є історія Полтавської психіатричної лікарні, написана Валентином Мілявським.
Ще років 15-20 тому у приміщеннях можна було знайти купи склянок із різними медикаментами, які, ймовірно, використовували для дезінфекції білизни або лікування хворих. Також стояли шафи із залишками речей і паперів. В одному з приміщень можна побачити залишки цегляної пічки, а через отвір у стелі – досить високий димар.
Наприкінці нульових цього століття хтось начебто робив спробу викупити будівлю для власних потреб. ЇЇ обнесли парканом, на території стояв житловий вагончик та будівельна техніка. Але ж через деякий час «прачку» знов лишають у спокої. Так і по цей час стоїть «прачка» пусткою на березі ставка з однойменною назвою, який насправді є пожежною водоймою.
Бажаючим відвідати цю місцину раджу зробити це пізньою весною або влітку – матимете собі гарні фотки. І не зволікайте, бо ніщо у цьому світі не вічне.
Про цю будівлю дуже багато говорили і писали в Інтернеті, але достовірної інформації, насправді, не так багато.
Зведений будинок у 1903 році – цей факт не викликає сумнівів, оскільки саме така дата викладена над входом. На знайдених за останні пару десятків років фото бачимо, що у 2003-му будівля ще була вкрита черепичним дахом, у 2009-му дах частково відсутній, а у 2013-му його немає зовсім. Сьогодні це пустка, від якої фактично лишились тільки стіни.
Підсумовуючи усі знайдені про будівлю факти, можна стверджувати, що від початку це була садиба, власником якої був поміщик, якому належали село Івонченці, Малобудищанський завод та угіддя Малобудищанського лісу. Так тривало до 1918 року. У 18-19 роках минулого століття тут розміщався штаб Петлюри, хоча цей факт здається дещо сумнівним. Згодом і аж до окупації Полтави німцями тут був один з корпусів психлікарні, а саме відділення для постійно проживаючих пацієнтів. У 1942 році тут був німецький військовий шпиталь. Залишаючи Полтаву у вересні 1943-го німці зруйнували майже всі будівлі на території лікарні. Після війни кілька років тривала повільна відбудова, і з 50-х років в будівлі розташовувалась пральня психіатричної лікарні.
Але з середини 80-х років будинок стає пусткою, лише у лівому крилі-прибудові лишається насосна станція, яка працює і по цей час.
Цікавою до речі є історія Полтавської психіатричної лікарні, написана Валентином Мілявським.
Ще років 15-20 тому у приміщеннях можна було знайти купи склянок із різними медикаментами, які, ймовірно, використовували для дезінфекції білизни або лікування хворих. Також стояли шафи із залишками речей і паперів. В одному з приміщень можна побачити залишки цегляної пічки, а через отвір у стелі – досить високий димар.
Наприкінці нульових цього століття хтось начебто робив спробу викупити будівлю для власних потреб. ЇЇ обнесли парканом, на території стояв житловий вагончик та будівельна техніка. Але ж через деякий час «прачку» знов лишають у спокої. Так і по цей час стоїть «прачка» пусткою на березі ставка з однойменною назвою, який насправді є пожежною водоймою.
Бажаючим відвідати цю місцину раджу зробити це пізньою весною або влітку – матимете собі гарні фотки. І не зволікайте, бо ніщо у цьому світі не вічне.
Комментариев нет:
Отправить комментарий