Океан Ельзи у Полтаві

По свіжих спогадах хочу написати декілька рядків про подію, яка 7 червня відбулась у Полтаві – у місто приїхав з концертом у рамках Світового туру гурт Океан Ельзи.

Про кількість глядачів. Сам Славко під час концерту оголосив про 25 тисяч присутніх. Мені здається, що реально було менше, напевно не більше 20 тисяч. Хоча за даними Вікіпедії трибуни стадіону Ворскла, де проходив захід, міщують саме 25 тисяч глядачів.

Про голос. За зйомкою відео першої пісні я якось пропустив той момент, коли на початку другого куплету Вакарчук "пустив півня", тому не одразу зрозумів, що відбулося. Настуна година пройшла в напруженні – вийде чи не вийде, чи не станеться так, що оголосять про дострокове закінчення концерту? Думок було багато, але жодної про те, що варто йти зі стадіону. Глядачі терпляче чекали. Важко навіть уявити яким чином медики повернули голос Святославу, але він вийшов і почав співати. Спочатку уникаючи високих нот, або ж віддаючи їх на виконання публіці, а під кінець концерту – вже практично в повну силу! Все це здавалося просто дивом, адже по собі знаю як це, коли втрачаєш голос, коли розмовляєш лише пошепки і потрєбуєш принаймні два-три дні хоча б для якогось початкового відновлення.

Океан Ельзи – Майже Весна

Про організацію входу на концерт. Ми прийшли до стадіону за пів години до початку анонсованого запуску. Стали на центральному вході. Тоді я подумав, що через центральний вхід на поле вийти неможливо, тому почали питати у стюардів. Ті вирячували очі і трусили головою, один сказав, мовляв тут пускатимуть у другу фанку, а в першу – отам далі. Другий сказав, що в обидві фанки пускатимуть там далі. Третій – що важко сказати, треба в когось запитати. Врешті ми побачили єдину стрілку, пішли по ній до площадки біля входу у шашковий клуб, виявилось саме там було організовано вхід до обох фанок. Але ж можна було до початку концерту викинути в інтернети схему входу на стадіон, а також належним чином проінструктувати стюардів, щоб вони виконували свою роботу, а не просто постояли у затінку. Ну і про сам початок запуску. Мені, як завжди, пощастило – в нашому коридорі виявилась конкретна пробка, бо в перших рядах поперлась дівчина, що прийшла на концерт з великою торбою, в якій було багато чого. Її дуже довго доглядали, і врешті завернули назад. То коли я дійшов до своєї першої фанки, вдалось зайняти далеко не самі мажорні місця. Ну але ж за п'ять людей до сцени – це теж дуже добре, бо я, як вже писав у інстаграмі, найближче я не був ще на жодному концерті.

Океан Ельзи – Спілкування з глядачами

Про треклист. Ще перед концертом намагався в соцмережах знайти бодай якусь інформацію про треклист ОЕ на останніх концертах туру, але не знайшов. Та не біда, бо з-за непередбачуваних обставин співали все одно не те, що планували і тим більше не в тому порядку. І щось позитивне було у цій непередбачуваності. Кількість пісень не рахував, тому важко сказати, чи був концерт повноцінним у порівнянні з іншими містами, але враховуючи те, що закінчився він близько половини першої ночі, мабуть скорочення кількості пісень не було.

Океан Ельзи – Мовчати

Про Vodafone. Дві найближчі базові станції, розташовані, якщо не помиляюсь, на Бізнес-центрі Панорама та на гуртожитку ПУЕТ, просто не впорались з навантаженням. Моментами не було зв'язку з оператором, моментами зв'язок був, але практично без можливості скористатись будь-якими сервісами інтернету. Воно то зрозуміло, всі постили фотки-відюшкі в соцмережі, запускали стріми, телефонували. Але ж для оператора це привід задуматись про посилення потужностей у районі стадіону. Хоча, скоріш за все, оператору начхати.

Океан Ельзи – Хтось В Небо Летить

Про музичні нюанси. Великий мінус звукорежисеру концерту, який "випер" на передній план бас Дудка, десь сховав гітару Опсеніци й залишив лише натяк на присутність на сцені Єліча. Звучання було жахливе, плюс надірваний вокал Вакарчука, який постійно намагався вигадати нові мелодії в піснях, опускаючись то на терцію, то на квінту. І, як мені здалось, обидва гітариста теж намагались перейти в тональність нижче, але робили це не домовляючись один з одним, тому десь всередині концерту в декількох піснях звучала така лажа, від якої у глядачів з музичним слухом вуха скручувались у трубочку, а у Єліча на обличчі виникала саркастична посмішка. Один Дєнчік бездоганно відмолотив весь концерт. Жодних нарікань!

Про фотки-відео. Відвето скажу – у мене якість фігня. Трохи познімав телефоном для себе. Фотокамеру брати було влом. Але сумно те, що з кожним роком все більше й більше людей приходить на концерти саме знімати дійство, а не споглядати й насолоджуватись ним. Навіть ті п'ять рядів, що були між мною та сценою, рясніли безліччю піднятих зі смартфонами рук. Але такий мабуть зараз час.

Океан Ельзи – Мить

Про "біси" та роздачу автографів. Про вихід "на біс" більшість публіки, мабуть, добре знала з досвіду попередніх концертів ОЕ, тому і не думала розходитись після першого начебто закінчення концерту. Та й після другого теж. Зовсім обмаль людей знали про те, що Вакарчук після концерту спілкується з фанами. То на майже порожньому стадіоні ще довго залишались декілька десятків людей, які чекали на Славка. І судячи з фоток у соцмережах з автографами на квитках, таки дочекались. А я ні. Бо я то міг чекати хоч до ранку, а в усіх моїх супутників наступний день був робочим, тому прийшлось підкоритись більшості. На жаль.

Океан Ельзи – Обійми

Про сміття. Так, після концерту на полі залишилось безліч пляшок, баночок, стаканчиків, іншого непотребу. Дехто в соцмережах постарався на це відреагувати, мовляв які свині. Особисто я не здивований. Я таке бачив абсолютно на всіх стадіонних концертах, де в літню спеку продавали напої. Не поставиш же прямо посеред стадіону урни для сміття. Та й більшість глядачів прийшли на концерт без сумок, куди можна було б приткнути використану пляшку. А от гори сміття поза стадіоном – це однозначно великий мінус. Хоча, звісно, приберуть і там, і там.

Океан Ельзи – Гімн України

Про порівняння. Звичайно, весь полтавський концерт пройшов у мене крізь призму порівняння з минулорічним у Харкові, на якому мені теж пощастило побувати. Але це щось на кшталт порівняння між оселедцем та полуницею, особливо якщо вподобаєш і те, й інше. Якщо стисло, то у Харкові був інший масштаб й інша віддача. Там більший стадіон, там глядачів було у 2-2,5 рази більше. Там була тривала поїздка, очікування, а ще – нічна прогулянка містом під пісні ОЕ після концерту. А тут, у Полтаві, було багато друзів і знайомих поруч. Тут Вакарчук був на відстані майже простягнутої руки. Тут було тривожне і хвилююче очікування. А ще – радість того, що все-таки концерт відбувся. А те, щось комусь щось не сподобалось і вони про це сьогодні активно виписують у соцмережах – так перефразуючи відому промовку "Вакарчук не стодоларова банкнота, щоб усім подобатись". Особливо тим, хто ОЕ ніколи не любив і не слухав, а тут раптом отримав халявні квитки і вирішив "а чому б не сходить". Кожному своє. Дякую всім, хто дочитав до кінця.